КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

«ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА І ПЛАНУВАННЯ У ВИРОБНИЧІЙ СФЕРИ»

галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування»

напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент»

професійного спрямування «Менеджмент організацій і адміністрування» варіативної компоненти «Менеджмент нвиробничої сфери»

освітньо-кваліфікаційний рівень – «бакалавр»

форма навчання – денна

курс – 4

Склали: д.держ.упр. проф. О.І.Черниш Затверджено: на засіданні кафедри менеджменту виробничої та невиробничої сфери протокол № 2 від 3.02.2015 р.

МАРІУПОЛЬ – 2015




ЗМІСТ Тема 1. Предмет, метод і задачі організації виробництва....................... 5 Тема 2. Особливості організації виробничо-господарської діяльності підприємств......................................................................................................... 6 Тема 3. Виробничий процес на промисловому підприємстві, його функціональний склад та структура................................................................ 13 Тема 4. Принципи та особливості організації виробничого процесу на підприємствах................................................................................................... 18 Тема 5. Зміст та методи організації основного виробництва. Організація потокового виробництва.................................................................................. 25 Тема 6. Організація контролю виробництва та якості продукції.......... 32 Тема 7. Організація допоміжного та обслуговуючого виробництв...... 37 Тема 8. Організація планової роботи на підприємстві........................... 42 Тема 9. Планування збуту (продажу) продукції та маркетингові дослідження...................................................................................................... 45 Тема 10. Планування потужності підприємства..................................... 50 Тема 11. Планування виробництва і реалізації продукції...................... 54 Тема 12. Планування матеріально-технічного забезпечення підприємства..................................................................................................... 58 Тема 13. План з персоналу та оплата праці............................................ 61 Тема 14. Планування організаційно-технічного розвитку підприємства ...66 Тема 15. Планування витрат.................................................................... 70 Тема 16. Планування фінансової діяльності........................................... 75 Тема 17. Оперативне планування на підприємстві................................. 78 Тема 18. Бізнес-планування..................................................................... 81 Література................................................................................................. 84



ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАДАЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА План лекції


1. Предмет і методологія організації виробництва 2. Задачі організації виробництва і взаємозв’язок з іншими дисциплінами З погляду науки, організація виробництва - це сукупність законів, принципів, методів, правил, процесів, навичок і дій, спрямованих на: - об’єднання й забезпечення взаємодії особистих і матеріальних елементів виробництва; - визначення необхідних зв’язків та узгодження дій учасників виробництва з метою підвищення його ефективності та отримання прибутку; - створення умов для досягнення як загальної мети колективу, так і цілей кожного працюючого. Іншими словами організація виробництва - це комплекс заходів по ефективному поєднанню живої праці з матеріальними елементами виробництва. Організація виробництва передбачає: - по господарству в цілому вибір раціональної галузевої структури, пропорційність розвитку галузей та економічних районів; - по галузі промисловості - концентрацію, спеціалізацію, кооперування, комбінування розміщення підприємств; - на підприємствах - поєднання організації основного виробництва з відповідною організацією допоміжних та обслуговуючих процесів виготовлення продукції. Організація виробництва передбачає ефективне розміщення просторі та часі складових елементів виробництва, їх раціональне поєднання для ефективного розв’язання завдань щодо випуску продукції та отримання прибутку. Організація виробництва вивчає: шляхи та способи забезпечення злагодженої роботи усіх підрозділів підприємства з метою своєчасного, якісного і ефективного виробництва продукції. Предметом даної науки є - вивчення конкретного прояву і використання об’єктивних економічних законів в умовах виробничо-господарської діяльності підприємств. Цей курс займає проміжне положення між економічними та технічними дисциплінами і поєднує їх в одне ціле. Тому теоретичною основою для побудови курсу слугують такі дисципліни як «Економічна теорія», «Мікроекономіка», «Економіка підприємства», що розкривають зміст економічних законів, механізм їх дії, створюють умови для використання цих законів під час організації діяльності підприємства і визначення шляхів та тенденцій їх розвитку. Організація виробництва тісно пов’язана з іншими економічними курсами, що сприяють її ґрунтовному засвоєнню «Планування діяльності підприємства», «Економіка праці», «Економічна статистика», «Економічний аналіз діяльності




підприємства», «Менеджмент», «Маркетинг» тощо, на основі яких розробляються заходи для підвищення ефективності організації виробничої діяльності підприємства. Технічні дисципліни вивчають закономірності, принципи й процеси розвитку властивостей та побудови предметів праці, засобів і продуктів праці, а також способи й технологію їх виготовлення. Це такі дисципліни, як: «Системи технологій», «Основи екології», «Інформатика і комп’ютерна техніка», «Обладнання підприємств» тощо. Крім того, організація виробництва широко використовує математичні методи , ґрунтується на основних положеннях правових наук, законах філософії , соціології та інших дисциплін. Задачами організації виробництва та коло робіт які вона охоплює є: - вибір варіанта технології, визначення ресурсів та системи машин для її реалізації; - технологічне планування робочих місць, дільниць, підрозділів та підприємства в цілому; - проектування та раціоналізація трудових процесів і методів роботи; - стандартизація і уніфікація процесів та виробів; - дослідження, проектування й освоєння нових виробів; - обслуговування виробництва; - контроль і забезпечення якості продукції. - створення та організації функціонування виробничої інфраструктури Література: [1, 7, 16 - 22] Питання для контролю знань 1. Що таке організація виробництва ? 2. Що вивчає організація виробництва? 3. Задачі організації виробництва та коло робіт, яке вона охоплює.

ТЕМА 2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧО- ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ План лекції 1. Класифікація підприємств. 2. Організаційні форми підприємств. 3. Виробнича структура підприємства. 3.1. Принципи організації виробничої структури підприємства. 3.2. Характеристика внутрішньовиробничих підрозділів різного призначення. 3.3. Генеральний план підприємства та його показники . 4. Режим роботи підприємства та його підрозділів. Класифікація підприємств використовується для розробки типових рішень з організації виробництва і управління діяльністю підприємств.




Класифікаційні ознаки Промислові підприємства
За належністю до форм власності державні приватні колективні змішані
За характером перероблюваної сировини Добувної промисловості Переробної промисловості
За характером продукції, яка виготовляється виробництво засобів праці виробництво предметів споживання
За розміром (обсягом) виробництва великі середні малі
За типом виробництва З масовим З серійним З одиничним
За характером процесів переробки сировини З прямим процесом З синтетичним З аналітичним
За ступенем механізації та автоматизації виробничих процесів Частково механізовані з елементами автоматизації Комплексно механізовані з частковою автоматизацією Автоматизовані
За тривалістю періоду роботи на протязі року Постійної дії Сезонної дії
За ступенем безперервності процесу виробництва З перервним процесом З безперервним процесом
За ступенем спеціалізації та комбінуванні виробництва Спеціалізоване Комбіноване
2. Добувна промисловість: мінеральні води, рибна, сольова. 3. За галузевим поділом: м’ясна і молочна промисловість виділяється окремо. Внутрішньогалузевий поділ : м’ясна - птахокомбінати, м’ясокомбінати, м’ясопереробні заводи, інші. Молочна - міські молочні заводи, маслоробні заводи, заводи по виробництву: сиру, плавлених сирів, сухого знежиреного молока ; 4. Поділ підприємств на великі, середні і малі здійснюється за: A) обсягом виробництва продукції; Б) обсягом переробки сировини; B) потужністю підприємства; Г)сумою основних виробничих фондів; Д) загальною чисельністю працівників. 5. Для харчової промисловості характерне масове і серійне 6. Прямий процес - з одного виду сировини отримують один вид продукту;.




Синтетичний процес - із декількох видів сировини отримують декілька видів продукту (виробництво консервів, дитяче харчування, ковбаси, морозиво); Аналітичний процес - з одного виду сировини виготовляється декілька видів продукції; 7. Більшість підприємств харчової промисловості відносять до частково механізованих або частково автоматизованих. 8. Сезонність може бути викликана сезонним надходженням сировини та сезонним попитом . Сезонний характер виробництва: сир заводи, маслозаводи, м’ясні і молочні консервні заводи, заводи по забою худоби, цукрові заводи, первинне виноробство. Цілорічної дії - м’ясопереробні заводи, міські молочні заводи, заводи по виробництву плавлених сирів, хлібозаводи, кондитерські фабрики тощо. 9. За ступенем безперервності (молочні), перервні (м’ясні) 10. Спеціалізовані - випускають однорідну продукції обмеженої номенклатури, Комбіновані - виробляють різнорідну продукцію з сировини одного або декількох видів при найбільш повному і комплексному його використанні. Більшість підприємств м’ясо-молочної промисловості - комбіновані. За організаційним рівнем виділяють: 1) Одиничні підприємства у вигляді заводів і фабрик; 2) Різні види об’єднань. Одиничне підприємство - самостійне промислове підприємство, яке базується на застосуванні машин. Завод - це підприємство, де кожний підрозділ обробляє продукт до певного ступеню готовності, а в результаті останній підрозділ випускає готову продукцію. Фабрика - це підприємство на якому кожний підрозділ випускає готову продукцію. Об’єднання - це єдиний виробничо-господарський комплекс, який складається із самостійних підприємств в рамках якого окремі виробничо- господарські, управлінські функції виконуються централізовано. При утворенні об’єднань необхідно враховувати такі фактори: - технологічна спільність процесів виробництва ; - можливість кооперування об’єднаних підприємств; - можливість централізованої організації постачання і збуту; - необхідність і можливість комплексної переробки сировини; - територіальна близькість розташування; - можливість спільного використання допоміжного та обслуговуючого господарства. Найстаріша форма об’єднання - комбінат. Комбінат - це промислове підприємство, яке об’єднає декілька видів виробництв різних видів продукції, як правило різних галузей та підгалузей промисловості. В масштабі комбінату централізовано виконують такі функції: - єдина технічна політика;




- фінансування капіталовкладень; - виконання науково-дослідних та проектних робіт; - нормування; - постачання та збут; - планування, облік, звітність. Три основні форми комбінування: 1. Об’єднання раніше самостійних підприємств на основі спільного використання основного виду сировини. 2. Об’єднання на основі послідовних стадій переробки первинної сировини. 3. Об’єднання підприємств різногалузевого характеру на основі загального використання допоміжного і обслуговуючого господарств. Різновид форми - на основі спільного використання пасивної частини основних фондів (будівлі, залізничні колії тощо). Під структурою будь-якого підприємства розуміють його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і системи зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. Розрізняють загальну і виробничу структуру підприємства. Виробнича структура складається з підрозділів, де виконуються виробничі процеси створення продукції. На її формування впливає багато причин і факторів, зокрема вид продукції, яка виготовляється; обсяг виробництва; рівень спеціалізації та кооперування; особливості й склад застосованих виробничих процесів тощо. Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відображається на генеральному плані, де визначається розташування будівель, споруд, інших об’єктів на місцевості, підходів і під’їздів, рельєф, роза вітрів тощо. Генеральний план дає тільки наочне уявлення про підприємство, виробнича ж структура показує склад конкретних підрозділів і їх взаємозв’язок. Отже, виробнича структура - це сукупність основних, допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства, що забезпечують перероблення сировини в готовий продукт. Загальна структура - утворює сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства. Чинники, що впливають на складність виробничої структури: 1. Організаційна форма підприємства. 2. Процес переробки (прямий, синтетичний, аналітичний). 3. Масштаби випуску продукції (тип виробництва). 4. Особливості технологічного процесу. 5. Наявність кооперованого та комбінованого виробництва. Вибір виробничої структури підприємства полягає у визначенні певних форм спеціалізації підрозділів, їх внутрішньовиробничого кооперування, установленні певного ступеню роздроблення підприємства на підрозділи.





Рис. 1 Схема виробничої структури

У цеховій структурі виробничим підрозділом є цех - адміністративно відокремлена частина підприємства (яка інколи має певну територіальну автономію), де виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньовиробничої спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на: - основні - виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль і спеціалізацію підприємства; - допоміжні - безпосереднього відношення до виробництва не мають, але створюють умови з технічного, енергетичного, інструментального обслуговування; - обслуговуючі - забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів (складське і транспортне господарство); - підсобні - виготовляють продукцію без якої неможливий випуск основної продукції (жерстяно-баночний, тарний тощо); - побічні - займаються утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва. У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою і випробуванням нових виробів, розробленням нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт. На невеликих підприємствах із відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця - це сукупність матеріально відокремлених




робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція. Дільниця - це частина цеху, де здійснюється частковий виробничий процес загального виробництва. Потокові лінії - виділяються в середині багато асортиментних виробництв та дільниць. Робочі місця - частина потокової лінії, яка закріплюється за одним робітником або бригадою і оснащена усіма видами технічних засобів та матеріальними ресурсами. Робочі місця класифікуються за наступними ознаками:: 1. За рівнем спеціалізації : - спеціалізовані (виконання однієї операції); - комбіновані; 2. В залежності від способу виконання операцій: - ручні; - машинноручні; - машинні та автоматизовані; 3. За кількістю зайнятих робітників: - індивідуальні; - групові; - багатостаночні або багатоагрегатні (один робітник обслуговує декілька агрегатів); 4. В залежності від характеру руху виробника: - стаціонарні; - маршрутні; - пересувні (робітник пересувається разом з устаткуванням). Генеральний план - це план земельної ділянки, яка відведена під будівництво підприємства з розташованими на ній будівлями, спорудами, транспортними шляхами та інженерними комунікаціями. Правильне розташування будівель та споруд по зонах, значно сприяє :покращенню організації виробничого процесу, забезпеченню необхідних санітарних умов, скороченню транспортних і технологічних потоків, економічному використанню території підприємства. Основні вимоги до генерального плану: 1. Розташування будівель та споруд. Виділяють окремі зони (громадські будівлі, зона допоміжного господарства тощо). 2. Дотримання санітарних норм. 3. Створення санітарно - захістних зон у відповідності до класу шкідливості. 4. Протипожежні вимоги. 5. Улаштування доріг, проходів, проїздів з мінімізацією зустрічних потоків. 6. Наявність інженерних комунікацій (мережі питного та протипожежного водопостачання, мережі пару, холоду, газу, електроенергії, зв’язку). 7. Благоустрій території (асфальтування. озеленення). Техніко-економічні показники генерального плану: 1. Загальна площа території підприємства.




2. Площа забудови будівлями та спорудами. 3. Площа озеленення території. 4. Довжина транспортних та інженерних мереж. 5. Коефіцієнт забудови (щільність забудови). 6. Коефіцієнт використання території. Умови, які необхідно враховувати при плануванні території підприємства: - послідовний рух предметів праці в процесі обробки, який повинен забезпечуватись переважно по прямоточній траєкторії - це мінімальний шлях проходження сировини, а отже мінімальна тривалість, збільшення обсягів виробництва і продуктивності праці; - наявність правильної видовженої форми приміщення, щоб забезпечити раціональне потокове розташування устаткування; - виробничі потоки не повинні перетинатися, тобто всі переміщення сировини і матеріалів повинні здійснюватись в 1-ному напрямку без зворотніх рухів; - необхідно уникати проходження матеріалів, напівфабрикатів через ті приміщення де вони не піддаються обробці; - розташування виробничих приміщень повинно гарантувати відсутність попадання прямих сонячних променів; - забезпечення найкоротшої відстані між цехами і дільницями, які пов’язані між собою в процесі виробництва. Режими праці та відпочинку розробляються з метою підтримання працездатності на певному рівні із урахуванням технологічних вимог до процесу виробництва і якості продукції. Режими праці та відпочинку можуть бути: - річні; - тижневі; - внутрішньо змінні. РІЧНІ РЕЖИМИ: 1. Передбачають надання щорічних відпусток; 2. Враховується тривалість процесу виробництва (перервний, безперервний); 3. Враховується сезонність виробництва; 4. Необхідність проведення капітальних ремонтів та інших робіт. ТИЖНЕВІ РЕЖИМИ - закріплюються в графіках змінності, в яких визначається: 1. Число робочих змін на тиждень; 2. Тривалість змін; 3. Число вихідних днів; 4. Порядок їх надання; 5. Порядок переходу бригад з однієї зміни в іншу. Графіки змінності бувають : - одно бригадні; - багато бригадні.




Найчастіше у безперервному виробництві застосовують чотирьох бригадні графіки при трьох змінній роботі, тривалість зміни - 8 годин. Графік повинен бути у відповідності до закріпленої законодавством тривалості робочого часу ( 40 годин на тиждень). ВНУТРІШНЬОЗМІННІ РЕЖИМИ передбачають: 1. Надання та тривалість перерви для прийому їжі та пасивного відпочинку; 2. Час проведення та тривалість фізкультурних пауз; 3. Періоди та тривалість активного відпочинку. При розробці внутрішньо змінних режимів праці та відпочинку необхідно враховувати коливання працездатності людини на протязі зміни і тижня. Для регламентації праці і відпочинку складають графіки виходу на роботу. Вимоги до складання графіків: 1. Тривалість щоденного відпочинку (між змінами) повинна бути не менше подвійної тривалості часу, що передує відпочинку. 2. Кількість робочих годин на тиждень повинно відповідати законодавству ( в межах 40 годин). 3. Перехід з однієї зміни в іншу повинен проводитися не частіше ніж через 5-6 днів. 4. Повинні бути забезпечені регулярність та рівномірність чергування праці та відпочинку. 5. Не слід надавати вихідні дні нарізно ( в розриві). На режими праці і відпочинку, особливо на тижневий, впливає режим роботи підприємства, сезонність, безперервність, особливості технології. Література: [1, 7, 16 - 22] Питання для контролю знань 1. Основні ознаками класифікації підприємства та їх сутність. 2. Назвіть організаційні форми підприємств 3. Загальна та виробнича структура підприємства. 4. Характеристика внутрішньовиробничих підрозділів підприємства. 5. Дайте характеристику режимам роботи підприємства.

ТЕМА 3. ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС НА ПРОМИСЛОВОМУ ПІДПРИЄМСТВІ, ЙОГО ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД ТА СТРУКТУРА План лекції 1. Виробничий процес та його особливості на підприємствах харчової промисловості. 2. Склад загального виробничого процесу, його структура.




3. Виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу та чинники, що її визначають. 4. Шляхи скорочення тривалості виробничого циклу. Виробничий процес - це процес перетворення сировини і матеріалів у готову продукцію, на основі поєднання процесу праці з основними елементами виробництва. Особливості процесу виробництва на підприємствах наступна: 1. Сировина на переробку надходить не рівномірно, що є результатом сезонних коливань. 2. Для зберігання сировини, напівфабрикатів та готової продукції потрібно спеціальне устаткування та холодильні приміщення. 3. Виробляється широкий асортимент продукції, кожен з яких має свою технологію виготовлення. 4. Різні виробництва мають комбінований рівень механізації та автоматизації. 5. Ручна праця, яка застосовується на деяких дільницях має специфічний характер. 6. Є тісний зв’язок між реалізацією готової продукції та задоволенням попиту населення. Ці особливості значно ускладнюють задачу організації основного виробництва. Виробничий процес складається з таких процесів: - основних ( пов’язані з виготовленням основної продукції, найчастіше це технологічні процеси пов’язані зі зміною форм, властивостей та інше); - допоміжних ( забезпечують безперебійну роботу основних процесів); - обслуговуючих (транспортування, навантаження, контроль якості, складські операції та інше ); - побічних ( процеси по переробці відходів виробництва : виготовлення казеїну, молочного цукру та інше. ) Весь виробничий процес можна поділити на складові : ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС СТАДІЇ ПРОЦЕСУ ОПЕРАЦІЇ 4 ПРИЙОМИ 4 ТРУДОВІ ДІЇ 4 ТРУДОВІ РУХИ Рисі. Структура виробничого процесу Крім того, виробничий процес по проходженню його в часі поділяють на два види:




- періодичний - здійснюється в періодично діючих апаратах. При цьому весь обсяг сировини перероблюється за один цикл і через певний проміжок часу в апаратах припиняються фізико-хім. процеси і здійснюються пере завантаження; - безперервний - це процес, який здійснюється в системі безперервно діючих апаратів з пересуванням сировини з одного апарату в інший за ходом технологічного процесу. Весь виробничий процес можна розділити на стадії. Виробнича стадія - це технологічно-закінчена частина виробничого процесу, яка характеризується якісними змінами предмету праці, на шляху перетворення його в готову продукцію. Наприклад, в молочній промисловості процес складається з трьох стадій : первинна обробка молока, переробка молока в готову продукцію, фасування та пакування готової продукції. Кожна стадія процесу складається з технологічних, контрольних і транспортних процесів. Технологічні процеси характеризуються зміною форми, розмірів, агрегатного стану, зовнішнього вигляду, складу продукції. Технологічні процеси поділяють на два види: трудові та природні. Трудові процеси - цілеспрямована діяльність людини по зміні предметів праці. Природні процеси - процеси при яких сировина та напівфабрикати підлягають фіз. або хім. змінам (дозрівання, кристалізація тощо). Контрольні процеси - спостереження за ходом технологічного процесу. Транспортні процеси - в результаті яких предмети праці, готова продукція пересувається з однієї операції на іншу. Операція - це первинна ланка виробничого процесу, частина виробничого процесу, яка складається з таких дій робітників, які виконуються на одному робочому місці на одних і тих самих засобах праці і направлені на один і той самий предмет праці, тобто відмінна ознака виробничої операції : постійність трьох елементів праці (робочої сили, засобів праці, предметів праці). Види операцій : - ручні; - машинно ручні; - машинні; - апаратурні; - автоматичні. Прийоми - це закінчена частина операції, яка складається з декількох трудових дій, які мають певне призначення. Кожен прийом має свій конкретний зміст та самостійне значення. Трудові дії - це сукупність декількох трудових рухів. Які безперервно та плавно переходять один в інший. Трудові рухи - це первинний елемент, який можна розглядувати як будь- яку роботу. Види трудових рухів : - хапальні;




- переміщу вальні; - визвольні. У часі виробничий процес характеризується : тривалістю виробничого циклу та його структурою. Тривалість виробничого циклу - це календарний проміжок часу від моменту запуску сировини, матеріалів, напівфабрикатів у виробництво до повного виготовлення та здачі готової продукції на склад. Тривалість (Тц) виробничого циклу

Час виробі

Тривалість технологічної операції (Ттех.)

цтва

Час перерв

Тривалість природної операції (Тпр)

У робочий час

У неробочий час

Тривалість допоміжної операції ( Тдоп)

Партіонності Міжопераційні (Т та Міжцехові (Тмц) очікуванн


Підготовчо завершальна (Тпз)

Транспортна (Ттр.)

Між робочими змінами та на обід

Святкові та вихідні дні

Контрольна (Тк)

Рис. 3.2 Схема структури виробничого циклу. Природні операції - це біохімічні, та мікро біохімічні операції, протягом яких процес праці припиняється, а процес виробництва продовжується (зброджування пива, тощо). Тривалість проходження природних процесів визначається особливостями технології. Підготовчо - завершальний час - це час що витрачається в почату робочої зміни на підготовку робочого місця, наладку обладнання, ознайомлення із завданням і в кінці зміни для здавання готової продукції. Час перерв ділиться на перерви в робочий час діляться на перерви в робочий час і в неробочий час. Остання так звані регламентовані перерви (між змінами на обід, святкові та вихідні дні) Перерви в робочий час складаються з перерв партіонності, між операційного (Тмо), міжцехового (Тмц) і між змінного очікування Перерви партіонності виникають під час оброблення предметів праці партіями, коли кожен предмет праці що надходить на робоче місце у складі партії аналогічних виробів пролежує двічі: один раз до початку оброблення а








другий до закінчення оброблення всієї партії перед її транспортуванням на наступну операцію. Ці перерви розраховуються разом із тривалістю технологічних операцій і складають операційний цикл. Перерви міжопераційного очікування виникають через неузгодженість тривалості суміжних операцій технологічного процесу, що зумовлює простої предметів праці до моменту звільнення робочих місць ( устаткування) для проходження обробки на черговій операції. Перерви міжцехового очікування виникають за різночасного виготовлення виробів Як правило такі перерви виникають під час переходу продукції від однієї стадії виробництва до іншої, або з одного цеху в інший. Тривалість цих перерв багато в чому залежить від якості оперативно - виробничого планування. Тривалість виробничого циклу - це сума всіх перелічених операцій виробничого циклу по виготовленню продукції. Тц = X (Ттех + Тпр + Тпз +Ттр+Тк+Тмо+ Тмц) - Тсум, де Тсум - тривалість суміщених операцій, що співпадають у часі (наприклад, контрольні і технологічні). Показники, що характеризують структуру виробничого циклу: Коефіцієнт робочого періоду розраховують:

Кр.п

Рп Тц

(3.1)

Де: Рп — тривалість робочого періоду у складі одного циклу. Робочий період включає в себе тривалість виконання всіх технологічних, природних операцій, операцій переміщення, контрольно-регулюючих та обслуговуючих операцій: Коефіцієнт технологічного циклу визначається: Крп = Ттц (3.2) Тц Де: Ттц - тривалість технологічного циклу в складі одного виробничого циклу. Визначається як сума тривалості виконання всіх технологічних та природних операцій. Покращення коефіцієнту робочого періоду досягається скороченням часу на перерви. При ліквідації усіх простоїв і значенні коефіцієнта одиниця - процес буде безперервним. Підвищення коефіцієнту основного технологічного часу досягається завдяки : ліквідації простоїв, скорочення часу на виконання допоміжних та інше. Чим вище коефіцієнти, тим досконаліше структура циклу. Основні напрямки скорочення тривалості циклу відбуваються: 1. За рахунок зменшення часу на технологічний цикл шляхом - впровадження нової технології і техніки;




- забезпечення виконання двох та більше операцій одночасно (паралельно); - заміна природних операцій відповідними технологічними; - скорочення часу проходження технологічного процесу завдяки їх інтенсифікації; 2. За рахунок зменшення тривалості допоміжних операцій - механізація та автоматизація допоміжних операцій; - взаємне сполучення в часі контрольних і технологічних операцій; - скорочення відстані та збільшення швидкості між операційного транспортування сировини; - виконання трудомістких налагоджувальних робіт у між змінні періоди. 3. За рахунок зменшення та виключення перерв усіх видів - удосконалення технології; - застосування безперервно діючого устаткування; - зміцнення дисципліни; - своєчасне забезпечення сировиною та матеріалами. Література: [1, 7, 16 - 22] Питання для контролю знань 1. Що таке виробничий процес? 2. З яких процесів складається виробничий процес? 3. Характеристика складових виробничого процесу. 4. Виробничий цикл та розрахунок його тривалості. 5. Основні фактори, які впливають на тривалість виробничого циклу. 6. Назвіть основні напрями скорочення тривалості виробничого циклу в харчовій промисловості.

ТЕМА 4. ПРИНЦИПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ План лекції 1. Принципи організації виробничого процесу в просторі та часі. 2. Види руху предметів праці у виробничому потоці. 2.1. Послідовний вид руху. 2.2. Паралельний вид руху. 2.3. Паралельно-послідовний (змішаний) вид руху. 2.4. Умови та області застосування різних видів руху предметів праці на підприємствах. Всі виробничі процеси повинні раціонально поєднуватись у часі і просторі. Організація виробничого процесу повинна охоплювати всі етапи діяльності підприємства: починаючи з підготовки виробництва до визначення процесів виготовлення і складання виробів та забезпечення процесу всім




необхідним (матеріалами, трудовими ресурсами, устаткування, допоміжними процесами, тощо). Раціональна організація виробничого процесу має відповідати вимогам і будуватися на таких принципах як: ритмічність, рівномірність, пропорційність, паралельність, безперервність. 1.Принцип ритмічності. Полягає у випуску однакових обсягів продукції підприємством, цехом, дільницею або робочим місцем за однакові відрізки часу. Коефіцієнт ритмічності - характеризує рівень ритмічності роботи підприємства, цеху і показує відповідність випуску продукції і планового завдання. При визначенні цього показника можуть враховуватись або тільки від’ємні відхилення (недовиконання плану), або як від’ємні, так і позитивні (перевиконання). ^ААі Критм = 1 - —---- (4.1) Ап Де: ДАі - недовиконання планового завдання за і-й період; А п - планове завдання на весь період 1; ї - тривалість періоду, що аналізується. В основі організації ритмічного виробництва лежать погодинні графіки роботи, які складаються для окремих робочих місць, бригади, цеху. На графіках відмічаються планові завдання і їх виконання. 2.Принцип рівномірності. Характеризує однаковість інтенсивності випуску продукції за однакові проміжки часу. Для визначення показників рівномірності використовують таку формулу £ / ЬАі / Крівн = 1 - —------- (4.2) Аф

Де: ДАі - відхилення фактичного випуску продукції від середнього фактичного за один день, або за одну годину; А ф - фактичний випуск продукції за весь період. 3. Принцип пропорційності - передбачає забезпечення однакової пропускної здатності всіх виробничих підрозділів при виконанні основних, допоміжних й обслуговуючих виробничих процесів, повне завантаження виробничих потужностей і відсутність «вузьких місць». Рівень пропорційності характеризує коефіцієнт пропорційності, який може визначатись : Кпп. = ПУВП (43) або Кпп. = (4.4) Де:




Пі - продуктивність устаткування, яке використовується на і-й операції; ВП - виробнича потужність; Т - такт процесу; ії - такт і-ї операції. Коефіцієнт пропорційності розраховують по всіх операціях процесу. Порушення пропорційності призводить до виникнення “вузьких місць”. В цьому випадку, коли порушено пропорційність доцільно провести такі заходи: - заміна малопродуктивного устаткування на устаткування відповідної продуктивності; - встановлення у деяких випадках резервного устаткування або камер чи спеціальних приміщень для зберігання напівфабрикатів. 4. Принцип паралельності - передбачає одночасного виконання окремих виробничих процесів та операцій із виготовлення відповідної продукції на різних робочих місцях, тобто здійснення процесів із “суміщенням” і “перекриттям”. Продуктивність при цьому зростає за рахунок зменшення тривалості виконання робіт на час “суміщення” (“перекриття”) операцій (робіт) між собою. Тобто реалізація цього принципу дає змогу суттєво скоротити час виготовлення виробів (тривалість циклу) і, як наслідок, зменшити потребу в обігових коштах, збільшити виробіток та ефективність виробництва. Паралельність може бути: - повна - виконання паралельних операцій повністю співпадає; - часткова. Цей принцип використовується майже на усіх дільницях виробництва де здійснюється масовий випуск продукції. К„= ‘ пар/м (4.5) Де: t парал. - час виконання паралельних операцій; Тм - менша тривалість з двох суміжних операцій, які виконуються паралельно. 5. Принцип безперервності - передбачає організацію виробничого процесу, за якої працівники й обладнання працюють без простоїв, а передача предметів праці здійснюється ритмічно, безперервно. Кб = 1 - — (4.6) Тц Де: ї п - тривалість перерв; Тц - тривалість циклу. Цей принцип порушується, якщо предмети праці накопичуються між операціями і не обробляються. Принципи організації виробничих процесів в просторі наступні: 1. Принцип внутрішньовиробничої спеціалізації




Внутрішньовиробнича спеціалізація - процес відокремлення цехів та дільниць по випуску окремих видів продукції або її частин, або по виконанню окремих стадій технологічного процесу. У харчовій промисловості виділяють такі види спеціалізації: 1) Предметна - випуск одного або декількох схожих за технологією виробів на окремих лініях із закінченим виробничим циклом. 2) Технологічна - передбачає виділення технологічних операцій в окремі цехи або відокремлені дільниці (дільниця дозрівання сиру, фасування, цех розливу). 3) Функціональна - виділення із основного виробництва деяких підрозділів в яких виконуються допоміжні операції ( виділяється група робітників для настроювання обслуговування конвеєра або група робітників для підготовки і подачі сировини). Переваги спеціалізації полягають в створенні умов для: - здійснення комплексної механізації та автоматизації виробництва. - підвищення кваліфікації кадрів, які постійно зайняті виконанням однорідних операцій. - впровадження передових технологій. Показникирівняспеціалізації; 1. Для підприємства або цеху Використовується питома вага (частка) однорідної продукції, яка випускається в найбільшій кількості у загальному обсязі продукції за даний період часу. 2. Для виробничо-потокових ліній або окремих робочих місць Визначають коефіцієнт завантаженості робочого місця. Чим вищий рівень спеціалізації тим вище тип виробництва. Використовуючи даний принцип необхідно прагнути до масовості випуску однорідної за технологією продукції але при розумному обмежені номенклатури та асортименту. 2. Принцип прямоточності. Означає забезпечення найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу - від запуску сировини і матеріалів до виходу готової продукції. Цей принцип застосовується у масштабах як усього підприємства, так і цеху, дільниці при вирішенні питань планування кількості, виду обладнання та його розміщення, формування технологічних маршрутів випуску окремих виробів. Передбачає виключення великої кількості дальніх та зустрічних перевезень. 3. Принцип кооперування. Організується спільна робота різних підрозділів підприємства з метою виготовлення продукції. При кооперуванні виробництв в середині підприємства враховують кількість співвідношення між робочими місцями, дільницями та цехами (кількість споживаної сировини, матеріалів, електроенергії, води та інше ). 4. Принцип комбінування.




Передбачає створення єдиного комплексу різнорідних виробництв, який представляє собою послідовні ступені обробки сировини. У промисловості комбінування знайшло широке розповсюдження у вигляді комплексного використання сировини. При організації основного виробництва крім основних принципів слід враховувати ряд специфічних умов для промисловості: відносно короткий цикл виробництва, високій ступінь масовості виробництва, необхідність дотримання високої санітарно-гігієнічної культури виробництва. Вид руху предметів праці - це порядок обробки і пересування сировини, напівфабрикатів, виробів по робочих місцях та по операціях в технологічній послідовності. Вид руху впливає на структуру та тривалість циклу. Операції мають різну тривалість і щоб створити єдину виробничу систему необхідно раціонально поєднувати між собою операції з різною тривалістю (тактом). Існують три види поєднання операційних циклів (видів руху предметів праці по операціям процесу: послідовний, паралельний і паралельно - послідовний. Таким чином моделюються варіанти досягнення скорочення виробничого циклу. Послідовний вид руху. Сутність полягає в тому, що кожна подальша операція починається тільки після закінчення виготовлення всієї партії предметів праці на попередній операції. При цьому устаткування у межах оброблення однієї партії предметів праці (виробів) працює без простоїв. Тривалість операційного циклу визначається: Тцпослідовний = п х І; (4.7) Де: п - кількість виробів в партії штук, Х - сумарний час обробки одного виробу по всіх операціях, хв., год. Цей вид руху застосовують у не потоковому виробництві при обробці невеликих партій продукції. Ритм процесу визначається тривалістю останньої операції. При побудові графіка послідовного виду руху передача всіх виробів з однієї операції на іншу відбувається після закінчення обробки всіх виробів партії на попередньому робочому місці чи на попередній операції. За даним видом руху предметів праці не повністю використовується час початку і кінця зміни. Паралельний вид руху. Кожна наступна операція по кожному виробу партії починається негайно після закінчення обробки даного виробу на попередній операції, тобто передача предметів праці з однієї операції на іншу здійснюється не партією, а поштучно. Обробка на всіх операціях виконується одночасно без витрат часу на очікування. Такт (ритм) виробничого процесу постійний і визначається тривалістю найдовшої операції, яка називається головною операцією. Головна операція виконується без перерв, всі інші виконуються з перервами. Тривалість операційного циклу визначається:




Тцпаралельний = ^ї + (п -1) х їг (4.8) Правила передбачають таку послідовність побудови графіка паралельного виду руху: 1. Спочатку будується технологічний цикл на всіх операціях для першого виробу або транспортної партії. 2. На операції з най тривалішим операційним циклом ( це головна операція) будується цикл проведення робіт усієї партії без перерв у роботі устаткування. 3. Виходячи з закінчення або початку обробки виробів (транспортних партій) на головній операції поступово добудовуються операційні цикли цих виробів ( транспортної партії) на всіх інших операціях крім першої. Переваги паралельного виду руху предметів праці: 1. Значне скорочення тривалості циклу порівняно з послідовним видом руху. 2. Відсутні між операційні запаси. 3. Зменшуються простої устаткування на початку і в кінці зміни. 4. Ритм потоку рівномірний. Це підтверджує, що принцип паралельності є найбільш важливим в основному виробництві. До недоліків можна віднести те, що на окремих робочих місцях можуть виникати простої робочих та машин. Це ліквідується встановленням рівності або кратності в тривалості окремих операцій, тобто синхронізацією операцій за рахунок збільшення кількості робочих місць на більш тривалих операціях. Зменшення тривалості циклу впливає на якість та техніко-економічні показники діяльності підприємства. Послідовно-паралельний вид руху . Цей вид руху використовують для скорочення технологічного циклу. Передбачає передачу оброблювальних виробів частково поштучно, а частково невеликими партіями, але таким чином, що весь процес виробництва в межах одного циклу здійснювався без перерв. Обробка виробів на кожній наступній операції починається раніше ніж закінчується обробка всієї партії на попередній операції. Необхідна умова при побудові графіка: - відсутність перерв у виконанні кожної операції на кожному робочому місці у межах однієї партії. Це вимагає деякого часу очікування накопичування певної малої партії виробів після виконання 1-ої операції для виключення перерв між обробкою окремих виробів партії на 2-ій операції. Цей час очікування виконання другої операції над першим виробом називається часом зміщення (8) початку операції. £ = (їппбт - їннмт) х (п -1) (4.9) Де: і ппбт - попередня більш тривала операція; і ннмт - наступна менш тривала операція.




При переході з менш тривалої операції на більш тривалу ні якого часу очікування не потрібно. Тривалість операційного циклу визначається: Тцп - п = ^ ї + їк х (п -1) + ^ (4.10) Де: Б - час зміщення; ї к - тривалість кінцевої операції. Умови та область застосування різних видів руху предметів праці залежать від : обсягу виробництва та темпу виробничого процесу, тобто від кількості необхідних до виробництва виробів в одиницю часу; постійності складу виробничого процесу; типу виробництва; ступеню безперервності технології, яка застосовується.. Послідовний вид використовується: в мало серійному виробництві з достатньо широкою номенклатурою виробів, з різною технологією обробки, що визиває необхідність частого переналагоджування устаткування (переробка шкір ручним способом, сири, плавлені сири, згущене молоко). Паралельний - найчастіше у масовому виробництві і на окремих дільницях серійного виробництва при виготовленні великої кількості однойменної продукції (виробництво м’ясних продуктів із застосуванням потокових конвеєрних ліній, переробка шкір із застосуванням шнекових барабанів, переробка сухого молока , масло). Паралельно-послідовний - застосовується в крупносерійному виробництві та на окремих дільницях масового виробництва, там де потрібне синхронне виконання операцій над всією партією виробів без перерв (наприклад, при великому асортименті м’ясних продуктів, виробництво продукції з незбираного молока). Література: [1,19, 20]

Питання для контролю знань 1. Принципи організації виробничого процесу в часі. 2. Назвіть принципи організації виробничого процесу в просторі. 3. Розкрийте сутність послідовного, паралельного і паралельно-послідовного видів руху предметів праці. 4. Чим відрізняється організація виробничого процесу із паралельним рухом предметів праці від організації виробничого процесу із послідовним рухом предметів праці ? 5. Як визначити тривалість виробничого циклу при послідовному, паралельному і паралельно-послідовному рухах предметів праці? 6. Де використовуються різні види рухів предметів праці?




ТЕМА 5. ЗМІСТ ТА МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСНОВНОГО ВИРОБНИЦТВА. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОТОКОВОГО ВИРОБНИЦТВА План лекції 1. Зміст та завдання основного процесу виробництва. 2. Особливості організації основного виробництва. 3. Методи організації основного виробництва: потокові та непотокові. 4. Ознаки потокового виробництва. Передумови впровадження потокових методів на підприємствах. 5. Потокова лінія та її структурні елементи. 6. Розрахунок основних параметрів потокової лінії. 7. Класифікація потокових ліній. Основне виробництво підприємства - це комплекс підрозділів в яких виготовляється основна за призначенням продукція, а також напівфабрикати для власних потреб і для реалізації за межі підприємства. Суть організації основного виробництва полягає у гармонійному поєднанні матеріальних елементів виробництва з робочою силою в часі та просторі, розробленні та впровадженні найбільш раціональних способів виконання заданого технологічного процесу. Основна задача організації основного виробництва - віднайти такі методи ведення виробничого процесу, які б дозволили швидше, краще і з мінімальними втратами засобів вирішувати питання випуску продукції. До інших задач організації основного виробництва відноситься: - Вивчення способів поєднання елементів виробничого процесу, а також особливостей та умов їх розвитку. - Раціональне поєднання праці робітників з працею машин. - Обробка сировини і матеріалів раціональними способами. - Отримання запланованої кількості готової продукції високої якості. Усі ці задачі виконуються при умові : мінімальних витрат праці, сировини, матеріальних ресурсів, енергетичних ресурсів ; максимальному використанні устаткування. Особливості організації основного виробництва пояснюються: 1. Специфікою сировини та матеріалів. 2. Специфікою технологічних процесів. 3. Специфікою застосування засобів праці. 4. Рівнем механізації та автоматизації. 5. Масовим типом виробництва. 6. Видом руху предметів праці. 7. Побудовою потокового виробництва. 8. Наявністю запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції. 9. Часом виробництва та інше. Існують основні методи організації основного виробництва: одиночний, гуртовий (серійний), потоковий. Відмінність методів полягає в рівні спеціалізації робочих місць, видах руху предметів праці по робочих місцях.




1. Одиничний метод застосовується: - в одиничному виробництві; - при побудові виробничого процесу по виготовленню нестандартних виробів; - передбачає ретельну підготовку вихідних матеріалів, устаткування, робочої сили, технічної та економічної документації. В м’ясо-мол очній промисловості одиночний метод організації основного виробництва використовується для виготовлення дослідних зразків продукції. 2. Гуртовий метод (партіонний): - застосовується в серійному виробництві; - проводиться побудова виробничого процесу для виготовлення партії (групи) виробів. При цьому партія оброблюється послідовно по операціях і передається до робочих місць без розподілу на штуки; - в м’ясній промисловості застосовується при обробці шкір; - в молочній промисловості при виготовленні невеликої кількості продукції, коли розмір партії не перевищує ємкість устаткування. 3. Потоковий метод: - відповідає масовому виробництву; - передбачає побудову виробничого процесу при якій сировина і матеріали безперервно, (або з короткими інтервалами) в установленому ритмі, в технологічній послідовності і одночасно на всіх операціях перероблюються в готову продукцію. Головна умова потокового методу організації основного виробництва - це застосування принципу паралельності і великій обсяг робіт. Виділяють два різновиди потокових методів: 1. Немеханізоване потокове виробництво. Безперервність досягається за рахунок відповідного розташування робочих місць та використання найпростіших пристосувань для переміщення предметів праці. Застосовується на деяких дільницях де відсутнє технологічне устаткування у вигляді конвеєрних ліній. 2. Потокове механізоване виробництво. Виробництво при якому переміщення предметів праці здійснюється за допомогою конвеєрів, транспортерів і різного виду комунікаційних пристроїв. Потоковість означає, що один і той самий предмет праці рухається в процесі обробки від однієї операції до іншої послідовно, за ходом технологічного процесу, змінюючи своє просторове розташування, зміст або форму після виконання окремих операцій. Потоковий метод передбачає координоване виконання в просторі та часі часткових процесів і операцій, які складають загальний виробничий процес.




Основні риси потокового виробництва: 1. Розташування машин, устаткування та робочих місць в однозначній технологічній послідовності, а також забезпечення їх тісного взаємозв’язку та взаємної відповідності по продуктивності. 2. Повторення одних і тих самих процесів на кожному робочому місці в наслідок високого рівня спеціалізації, технічних засобів, робочих місць і робітників, що їх обслуговують. 3. Однонаправленість руху предметів праці . 4. Одночасне або паралельне виконання операцій виробничого процесу. 5. Високий ступінь безперервності проходження процесу виробництва. 6. Узгодженість в тривалості виконання окремих різнорідних операцій у відповідності до особливостей технологічного режиму та забезпечення певної ритмічності виконання всього процесу та окремих операцій. Галузеві особливості, що сприяють впровадженню потокових методів: 1. Переважно предметний принцип побудови підприємств. 2. Масовий або крупносерійний тип виробництва, який характеризується стабільністю виробничого процесу. 3. Високий ступінь безперервності технологічного процесу (пояснюється фізико-хім. та біологічним характером технології), а також неможливість на тривалий час перервати технологічний процес без псування сировини та напівфабрикатів. Потокова лінія - це основна структурна одиниця потокового виробництва. Потокова лінія - це сукупність машин, апаратів, приладів, пристроїв для переміщення та робочих місць (не менше 2-х), які виконують певні операції виробничого процесу в технологічній послідовності і об’єднані єдиним ритмом і загальною продуктивністю з урахуванням особливості перероблюваної сировини і готової продукції. Структурні елементи потокової лінії наступні: 1. Гілка потокової лінії - це устаткування (одна машина) та пристрій для переміщення (один транспортер). 2. Ланка лінії - це дві машини , що йдуть одна за одною, з’єднанні між собою і виконують різні операції. 3. Ведуча машина лінії (апарат, агрегат) - це така машина на якій виконуються найважливіші операції над предметом праці по перетворенню його в готову продукцію. Продуктивність такої машини є визначальною у всьому потоці. По ній визначають продуктивність усієї потокової лінії. Розрахунок основних параметрів потокових ліній проводиться як правило в таких випадках: 1. При впровадженні у виробництво нової потокової лінії. 2. При модернізації діючої лінії. 3. При переналагоджуванні потоку на випуск нового виду продукції. Розраховуються такі показники (параметри) потокових ліній: 1. Ритм (такт) лінії на кожному робочому місці. 2. Швидкість потоку.




3. Темп роботи ведучої машини. 4. Коефіцієнт завантаженості ведучої машини потоку. 5. Розрахунок необхідної кількості машин в потоці та необхідних робочих місць. 6. Чисельність робітників. 7. Виробниче завдання кожному робочому місцю. 8. Маршрут, довжина та швидкість руху конвеєра.

1. Ритм (такт) лініївизначається по ведучому устаткуванню:

г =

Т х (1


N

(5.1)

Де: г - ритм (такт лінії), хв/одиниця виміру продукції; N - виробниче завдання в зміну в 1-цях виміру продукції, т, кг; Т - фонд робочого часу в хвилинах, годинах за зміну; К - неминучі простої лінії на протязі зміни (%). Часто на лініях за одиницю продукції приймають певну партію виробів (мішок, ящик, короб) тобто вироби виходять з лінії так званими транспортними партіями. Обов’язково розраховують ритм лінії та ритм усіх робочих місць. Це має велике значення оскільки рівність або кратність тривалості операцій на всіх робочих місць до величини ритму лінії є умовою забезпечення безперервної роботи на лінії. Ритм потоку чи ритм лінії розраховується для ліній де виготовляють штучні вироби. Якщо виготовляється продукція в рідкому чи сипучому стані, то замість ритму потоку визначають швидкість потоку. 2. Швидкість потоку (V) - це обсяг рідкої або сипучої маси, що проходить через ведучу машину в одиницю часу.

V

Т х (1


(5.2)

Швидкість визначається і для ведучої машини і для кожного робочого місця, а потім показники порівнюють. 3. Темп роботи ведучої машини ( ївм) - він визначає продуктивність потокової лінії і розраховується за наступною формулою:

Тзм їв.м. =---- г х 8

(5.3)

Де: Тзм - тривалість зміни; г - ритм (такт) лінії. Т емп більш універсальний параметр потоку, оскільки він визначається в будь-якому виробництві для будь-якої продукції. 4. Коефіцієнт завантаженості ведучої машини потоку (Кзвм) :




Кз.в.м. =— (5.4) Н У ' Де: N - планове завдання в одиницю часу; Н - техніко-економічна норма знімання продукції. 5. Розрахунок необхідної кількості устаткування (п) залежить від форми організації потокової лінії , а розрахунок кількості робочих місць також і від форми організації праці. Для безперервних та прямоточних ліній розрахунок ведуть за заданим ритмом ведучої машини , на рівні якого приймається ритм усіх робочих місць потоку. п = - (5.5) г Де: ї - тривалість операції; г - ритм (такт) лінії Такі розрахунки виконуються по кожній операції. Загальна кількість потрібних машин для потокової лінії розраховують сумуванням їх кількості на окремих операціях. Якщо тривалість операції менша або дорівнює ритму ведучої машини , то кількість устаткування дорівнює числу операцій. Якщо тривалість операції більша за ритм ведучої машини, то потрібно встановити додаткове устаткування. Це додаткове устаткування називається машини-дублери. Тоді загальна кількість устаткування на лінії буде більше від числа операцій на кількість машин-дублерів. 6. Розрахунок кількості виробничих робітників для обслуговування лінії. Визначається по кожній операції з урахуванням можливого суміщення професій та багатоверстатного обслуговування, а також кількості змін роботи потокової лінії. Наприклад, якщо на кожній з двох суміжних операцій встановлена тривалість їх обслуговування 0,5 хв., а ритм потоку дорівнює 1 хв., то обидві операції може виконувати 1 робітник. 7. Виробниче завдання кожному робочому місцю потоку - це

1940403790018599.html
1940469047988428.html
    PR.RU™